У Миргороді жив і працював Павло Федорович Нечеса (1891- після 1966), - організатор кіновиробництва в Україні. Член союзу кінематографістів.
Матрос дредноута «Імператриця Катерина», учасник штурму Зимового палацу і командир ЧОП у громадянській війні. З 1925 по 1930 очолював Одеську і новостворену (1927) Київську кінофабрики.
Автор сценарію (під псевдонімом Миргородський) художнього фільму «Борислав сміється» (1927).
У 1937 році був арештований за статтею 54-7 КК УРСР (справа про контрреволюційне шкідництво колишніх керівних працівників тресту «Українафільм» і Київської кіностудії).
У 1966 році був ще живий. Останні роки свого життя провів у Києві. Дата смерті організатора українського кіновиробництва невідома.

Павло Нечеса сприяв становленню І.Кавалерідзе як режисера кіно. Іван Кавалерідзе написав сценарій з історії гайдамаччини і відніс його на Одеську кіностудію. Директор кіностудії, кремезний моряк Нечеса, запропонував йому самому бути режисером картини.
- Але…Я не режисер…Я скульптор…Провалю картину!
- І біс із нею, сказав Нечеса – Не буде картини, зате буде режисер!
Буває ж так: як у воду глянув! Помилився лише щодо того, що фільму не буде. Картина з’явилася. Та ще й яка! Називалася вона «Злива» і охоплювала двохсотлітній період історії України».

Саме Нечеса запросив на студію з Харкова О.Довженка для «посилення творчого складу групи». Він допомогав своїми порадами і авторитетом усім, хто на це заслуговував, в тому числі і О.Довженкові. Особливо варто згадати, як народився знаменитий епізод похорону арсенальця. Саме Нечеса розповів Довженкові про те, як вони везли з Миргорода до рідних Сорочинець тіло загиблого командира партизанського загону: «узяли на Дібрівському кінному заводі найкращих племінних коней, труну поставили на лафети, самі посідали на коней і помчали до Сорочинець. Через годину й двадцять хвилин були на місці, я все це добре знаю і пам’ятаю, бо командиром цього почесного ескорту був саме я».

Цей епізод так і потрапив у фільм «Арсенал» – зі всіма почестями, з потрійним салютом. Звичайно, у фільмі він набрав значно більшого емоційного звучання, адже в обробці Довженка кожна буденна подія переосмислювалась, набувала глибини, узагальнення».